Столиця України пропонує містянам та туристам неймовірне розмаїття історичних та культурних локацій. У матеріалі п’ятірка найкращих музеїв, які варто відвідати для повного занурення в історію, мистецтво та науку. (більше…)
Позначка: мистецтво
-
Надихнулася віршами Лесі Українки: співачка Охтирчанка презентує музичне відео «Хто вам сказав?»
Співачка Валерія Охтирчанка до Дня народження Лесі Українки презентує нову музичну відео роботу «Хто вам сказав?». Для написання пісні «Хто вам сказав?» було використано вірш Лесі Українки «Хто вам сказав, що я слабка», музику Охтирчанки, а от над аранжуванням попрацював штучний інтелект.
Режисером відео стала Валерія Охтирчанка: «Відеокліп знімався на трьох локаціях, одна із яких розташована в моєму рідному місті Охтирка. Зйомки відбувалися у чотири різні дні. Але це все тривало протягом двох років. Перший фрагмент із книгами був відзнятий майже два роки тому узимку. Потім я поступово планувала зйомки в наступних локаціях. Зйомки на мотоциклі відбулися в липні 2025-го, а на парковці – уже в серпні 2025-го. Я режисер, сценарист цього кліпу.»
У кліпі зображено три героїні: перша – це сильна вогняна захисниця-воїн, друга – це слабка та ніжна дівчина, а третя – мужня та відчайдушна гонщиця, яка мчить у невідому подорож майбутнього. Кожен із образів – це порівняння із сучасними українками, які захищають Батьківщину у війську або були вимушені поїхати закордон шукати прихисток.
Співачка зазначила, що вона народилася також 25-го лютого й через це завжди відчувала душевну спорідненість із поезією Лесі Українки. Охтирчанка вважає, що слова вірша «Хто вам сказав, що я слабка» сьогодні актуальні для кожної українки, адже це історія особистої щоденної боротьби за життя та виживання, у кожному рядку пісні можемо впізнати себе, свою битву із обставинами, злом та безнадією.
Валерія Охтирчанка – автор – виконавець, поетеса, Заслужений діяч естрадного мистецтва України. Виконує авторські пісні в жанрі поп-рок та симфо-рок. Вона є автором слів, музики усіх своїх пісень а також режисером своїх музичних відео.
Раніше Артем Пивоваров представив живе шоу з оркестром у Києві.
-
Велич із простоти: український художник‑авангардист Казимир Малевич
Казимир Малевич (1879–1935) – український художник‑авангардист польського походження, теоретик мистецтва і один із засновників супрематизму, нового напряму в абстрактному живописі.
Біографія
Народився він 23 лютого 1879 року в Києві у великій сім’ї, де поєднувалися польські та українські культурні традиції. Його дитинство проходило на Поділлі, з пізнішими переїздами на Харківщину та Чернігівщину. Вже з ранніх років Малевича захоплювали книги, картини та музика, пісні та вірші, які він чув у сім’ї та серед друзів. Ці дитячі враження сформували його інтерес до творчості та мистецтва, стали фундаментом майбутньої діяльності.
Походження та дитячі роки
Малевич виховувався в сім’ї з чотирнадцятьма дітьми. Народні пісні, вірші та книги супроводжували його з раннього віку і впливали на сприйняття світу, пробуджували творче мислення. Мати художника підтримувала його захоплення малюванням, подарувавши перший набір для творчості. Уже тоді він проводив багато часу за ескізами та малюнками, експериментував із формами, кольором і композицією. Ці дитячі захоплення стали його першим кроком у мистецтві, сформували почуття кольору та розуміння просторових взаємозв’язків у картині.
Навчання та рання творчість
Малевич здобував освіту у художній школі в Києві. Після навчання певний час працював у Курську, але не залишав мистецтво. Його перші твори показували впливи імпресіонізму, символізму та кубофутуризму. Він експериментував із формою, кольором, композицією, поєднуючи знайомі мотиви з дитинства – народні пісні, вірші, книги – із новаторськими підходами.
Картина Казимира Малевича/Фото: Бібліотека українського мистецтва У цей період його картини відображали широкий спектр естетичних пошуків і пробуджували цікавість до нових форм вираження.
Супрематизм: революція в мистецтві
У 1915 році Малевич створив «Чорний квадрат», який став символом нового напрямку – супрематизму. Його картини, включно з «Білим на білому», відмовлялися від предметного зображення, зосереджуючись на кольорі, формі та внутрішньому ритмі композиції. Періоди супрематизму умовно поділяють на «чорний», «кольоровий» і «білий» етапи, кожен з яких демонстрував розвиток художньої мови та нові горизонти для творчості Малевича.
Твори та спадщина
Серед найвідоміших творів – «Чорний квадрат», «Квадрат червоний», а також картини з сільською тематикою, де відчувається вплив дитячих спогадів та народних традицій. Малевич залишив по собі багатий внесок у розвиток живопису та теорії мистецтва. Його книги та маніфести вплинули на наступні покоління художників, стали частиною національної культурної спадщини.
Викладання та народне мистецтво
Малевич викладав мистецтво, керував гуртками та навчав молодих митців. Він цікавився народними ремеслами, вишивкою, рушниками, а також піснями та віршами, що були частиною культурного середовища, в якому він зростав.
Художник підкреслював важливість творчості для розвитку суспільства, а також необхідність збереження народної пам’яті через мистецтво, книги, пісні та творчі твори.
Останні роки та пам’ять
Після революції і становлення радянської влади творчість Малевича обмежували, але він продовжував працювати. Помер 15 травня 1935 року у Ленінграді. Його спадщина – картини, теоретичні праці та виставки – надихає мистецтвознавців і художників і сьогодні.
Ім’я Малевича стало символом новаторства, його творчість відображає зв’язок між дитячими спогадами, народними піснями і віршами, книгами та творами мистецтва, а його спадок залишається частиною національної культурної пам’яті.
-
У Києві нагородили лауреатів літературно-мистецької премії «Київська книга року-2025»
У Києві відбулася урочиста церемонія вручення щорічної літературно-мистецької премії «Київська книга року – 2025». Ця престижна відзнака вже багато років є символом визнання творчих досягнень українських письменників, науковців, педагогів, художників і видавців, які своєю працею сприяють розвитку національної культури, розширенню читацьких горизонтів і зміцненню української ідентичності.
Премія «Київська книга року» була створена з метою популяризації української книги, підвищення ролі літератури у суспільстві та підтримки тих, хто творить духовний і культурний простір сучасної України. Вона вручається за найвагоміші досягнення у сфері художньої, наукової, публіцистичної, педагогічної та мистецької літератури, а також за особистий внесок у розвиток книжкової справи.
Цьогорічна церемонія відбулася наприкінці жовтня у Києві, у знаковому культурному місці, де зібралися письменники, митці, видавці, представники наукової та освітньої спільнот. Захід традиційно об’єднав відомих діячів культури – серед гостей були Герої України, народні артисти, заслужені працівники культури, науковці, освітяни та молоді автори.
Організаторами події виступили Інститут політико-правових та релігійних досліджень за підтримки Міністерства молоді та спорту, Міністерства освіти і науки, Національної спілки письменників України, Національної академії мистецтв, Київської міської державної адміністрації та інших установ, які активно підтримують розвиток української книжкової культури.
Під час відкриття церемонії представники організаторів наголосили, що книга залишається не просто носієм знань, а важливим засобом формування свідомості та духовного збагачення суспільства. Вони підкреслили, що навіть у непрості часи саме література продовжує об’єднувати людей, зберігати історичну пам’ять і надихати на добрі справи.
Серед цьогорічних лауреатів – яскраві постаті сучасного літературного та наукового життя України. У номінації «Документально-публіцистична література» премію отримав американський правознавець і письменник Пол Р. Вільямс за книгу «Шлях примирення: як право формує стійкий мир». Автор досліджує вплив міжнародного права на побудову мирних процесів і формування справедливих суспільних моделей, що має особливе значення для сучасної України.
Київська книга року-2025 та номінації
У номінації «Література у галузі музичного мистецтва» відзначено народного артиста України, видатного диригента і музикознавця Віктора Гуцала. Його праця «Музичні і “немузичні” вібрації» стала справжнім поєднанням професійного аналізу й особистих спогадів митця, який усе життя присвятив українській культурі та розвитку національного мистецтва.
У категорії «Педагогічне видання» переможцем став професор, доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України Віктор Андрущенко за книгу «Просвітницька Одіссея розуму». Це масштабне дослідження, у якому автор осмислює еволюцію освіти, духовного розвитку та ролі просвітництва у становленні особистості. Також у цій номінації було відзначено колективну працю під керівництвом професора Василя Кушерця – монографію «Майбутнє журналістики очима молодих. Наше перо – наша зброя», присвячену молодим авторам і новим тенденціям у медіасфері.
Окрім того, цього року нагороди були присуджені й у кількох інших напрямках – «Історична література», «Драматургія», «Енциклопедичні, довідкові та навчальні видання». У кожній з категорій відзначили авторів, які зробили суттєвий внесок у розвиток української науки, культури та просвітництва.
Вручення премії «Київська книга року» стало не лише святом літератури, а й нагадуванням про незламність українського духу. У час, коли країна бореться за своє майбутнє, саме культура і слово залишаються на передовій духовного фронту, формуючи основу національної самосвідомості.
Підсумовуючи церемонію, організатори підкреслили, що підтримка творчих людей, видавців та освітян є важливою частиною культурної політики столиці. Вони висловили сподівання, що премія й надалі сприятиме розквіту українського слова, відкриваючи нові імена та утверджуючи високі стандарти книжкової справи.
Таким чином, вручення премії «Київська книга року – 2025» підтвердило: українська книга залишається живим символом інтелектуальної сили нації, потужним інструментом збереження культурної пам’яті та натхненням для майбутніх поколінь.
Раніше вийшов офіційний тизер найтеплішої комедії року “Потяг до Різдва”.
-
Історія цирку у Києві
У Києві завжди було місце для дива. Циркове мистецтво тут з’явилося давно, ще у 1797 році, коли містом почали мандрувати артистичні групи. Вони споруджували тимчасові арени просто неба й влаштовували вистави, що миттєво стали популярною програмою відпочинку киян. Люди прагнули емоцій, сміху, подиву – і саме цирк дарував усе це, створюючи особливу атмосферу свята.
У XIX столітті місто швидко зростало, і цирк ріс разом із ним. Постійного приміщення тоді ще не було, виступи проводили де тільки дозволяли стіни й простір: на ярмарках, подвір’ях, а інколи й у театрах. Зокрема, драматичний театр Бергоньє не раз перетворювався на арену для акробатів та вершників. Цирк у Києві любили завжди – і ця любов поступово вимагала більшого.
Наприкінці XIX століття місто отримало справжній прорив – з’явився цирк Крутікова «ГіппоПалас». Його велетенський купол вражав навіть тих, хто не цікавився мистецтвом. Коні були головними героями програми: виховані, горді, вони створювали видовища, що захоплювали дух. Тут виступали зірки з різних країн, і кожна вистава ставала подією.
Атмосфера яскравого свята
У цьому періоді Київ зустрів таких легенд, як Іван Піддубний. Силач із неймовірною витривалістю, він підкорив не лише циркову арену, а й серця глядачів. Його називали символом мужності – і не дарма. Інший герой того часу – Іван Заїкін – вражав сміливою фізичною міццю, підіймаючи вагу, яку важко було повірити людським очам. Виступи цих артистів стали частиною історичної пам’яті столиці.
Цирк в Києві любили завжди
Суттєвий вклад у розвиток циркового мистецтва зробив і Цирк Нікітіних. Ця відома циркова родина поєднувала бізнес і творчість, підтримувала талановитих артистів і сміливо вводила нові формати вистав. Київ отримував дедалі більше сучасного шоу, професіоналізму та визнання.
Цирк в Києві любили завжди. Фото: Pixabay Проте XX століття принесло Києву випробування: революції, війни, економічні втрати. Але навіть у темні часи люди не забували про те, що дарує надію. Цирк продовжував жити, хоч інколи – у тимчасових будівлях, майданчиках чи пересувних приміщеннях. Після Другої світової війни виникла ідея створити нову арену, гідну столиці.
Стаціонарна будівля цирку
Так у 1960 році з’явився величний Цирк на площі Перемоги – сучасна інженерна споруда з куполом, який став частиною київського силуету. Тут можна було робити все: підніматися під самий купол, занурювати арену у воду, використовувати складні сценічні механізми. Це місце відкривало двері для мрій, для нових поколінь артистів, які не боялися крокувати по канату над безоднею.
Відвідування сучасного цирку в Києві
Сьогодні цирк продовжує бути невіддільним елементом культурної душі Києва. Діти, затамувавши подих, спостерігають за польотом гімнастів, дорослі на мить повертаються у власне дитинство, а зал знову і знову вибухає оплесками. Відвідування цирку лишається традицією родинного свята, яке об’єднує покоління.
Циркова історія міста – це не тільки будівлі та мистецькі трупи. Це історія людей, що зуміли перетворити звичайний вечір на справжнє диво. Від 1797 року і до сьогодні Київ плекає ту особливу магію, яка існує тільки в цирку: магію сміливості, радості й віри в те, що неможливе може існувати поруч.
Раніше кияни дізналися, як з’явився перший телефон у Києві.
-
На Сагайдачного відбудеться аукціон-виставка еротичного мистецтва “30/33 в Києві” зі збором для ЗСУ
Четвертого вересня відбудеться волонтерський аукціон-виставку еротичного мистецтва «30/33 в Києві». Авторами заходу є Катерина Українець та Вікторія Процюк.
Кошти з заходу йдуть на потреби українських військових.
” Ця подія — наш спосіб боротися за життя та свободу”, – як наголосили організаторки.
В програмі :
- Освітня лекція з сексуальної культури для дорослих від Валерії Арсеньєвої – Інструктора Української Федерації Йоги та спікера проєкту Sensual Culture
- Аукціон робіт фотографині та художниці, а також інших унікальних лотів
- Креативні коктейлі від бармена
- Діджей, що створюватиме кайфову атмосферу
Перед початком невеликий фуршет, місця обмежені, просять реєструватися заздалегідь.
Захід відбудеться по вулиці Сагайдачного 6а (PR BAR).
Нагадаємо, в метро Києва курсує незвичний арт-поїзд. Пасажири дізналися, як на нього потрапити.
-
У Києві пройде виставка про видатного сценографа та художника Олександра Хвостенка-Хвостова
Виставка у Києві під назвою «Олександр Хвостенко-Хвостов. Анатолій Волненко. Сценографія до балету “Лісова пісня” композитора Михайла Скорульського» відбудеться з 11 квітня по 18 травня.
Галерея Portal 11 організовує мистецький захід на Трьохсвятительській, 11.
Виставка про Олександра Хвостенка-Хвостова/Gallery Portal11 Біографія Олександра Хвостенка-Хвостова
Олександр Хвостенко-Хвостов (1895-1968) – видатний український сценограф, художник, педагог і один із ключових реформаторів театрального мистецтва першої половини ХХ століття. Його діяльність залишила значний слід в історії українського авангарду та конструктивізму, а його сценографічні експерименти стали частиною світового художнього процесу.
Хвостенко-Хвостов здобув класичну художню освіту в Московському училищі живопису, скульптури та архітектури, яке закінчив у 1917 році. Вже наступного року він переїхав до Києва, де навчався у студії відомої авангардистки Олександри Екстер – однієї з ключових фігур у розвитку сценографії ХХ століття. Вплив Екстер на його творчість виявився у відмові від традиційних декорацій на користь абстрактних, конструктивістських форм.
Творчість
З 1919 року Хвостенко-Хвостов оселився в Харкові, який на той момент став центром новаторських мистецьких пошуків. Він активно працював разом із Василем Єрміловим у художньому відділі УкрРОСТА, створюючи агітаційні плакати та оформлюючи публічний простір у дусі революційної епохи. Початок 1920-х років став періодом бурхливих експериментів у сценографії. У 1921 році Хвостенко-Хвостов долучився до викладацької діяльності у щойно створеному Харківському художньому технікумі, а з 1922 року очолив Театрально-декораційну майстерню, яка стала центром підготовки сценографів нового покоління.
Завершальною фазою авангардного мистецтва в Харкові був конструктивізм, в якому працювали такі визначні тогочасні харківські майстри, як В. Єрмілов, Б. Косарев, О. Хвостенко-Хвостов, а також А. Петрицький, який 1925 року, після навчання у ВХУТЕМАСі, переїхав до Харкова.
Роботи Олександра Хвостенка-Хвостова/Gallery Portal11 Між конструктивістом В. Єрміловим, авангардистом в мистецтві сценографії – О. Хвостенко-Хвостовим і бойчукістом І. Падалкою склалися товариські стосунки.
Окрім театральної діяльності, Хвостенко-Хвостов залишався відданим педагогіці. Його учнями стали такі відомі сценографи, як Дмитро Овчаренко, Борис Косарев та Анатолій Волненко.
Попри складні історичні обставини, війни та репресії, Хвостенко-Хвостов продовжував розвивати українську сценографію, закладаючи її основи як самостійного мистецького напряму. Олександр Хвостенко-Хвостов став одним із найяскравіших представників українського театрального авангарду.
Роботи
Серед значущих сценографічних робіт художника – ескізи до балету “Лісова пісня”, створеного за мотивами однойменної драми- феєрії Лесі Українки. Музику до балету написав композитор Михайло Скорульський. Вистава увійшла до золотого фонду української музичної культури, поєднуючи елементи класичного і народного танцю, реалістичних і фантастичних образів.
Роботи Олександра Хвостенка-Хвостова/Gallery Portal11 Сценографічні роботи та ескізи костюмів О. Хвостенка-Хвостова стали невід’ємною частиною візуальної концепції першої постановки балету у 1946 році. Роботу над декораціями другої постановки балету 1958 року продовжив учень Хвостенка – Хвостова –
Анатолій Волненко (1902-1965). Анатолій Волненко був відомим художником Харківського і Київського театрів опери і балету.
Представлені на виставці твори походять з родини композитора Михайла Скорульського.
-
Перші навички здобув у Києві: 2 квітня 1883 року народився художник Олекса Грищенко
Олекса Васильович Грищенко – український художник, письменник, мистецтвознавець. Він був одним із найвідоміших представників Паризької школи. Його творчість поєднувала елементи візантійського мистецтва, іконопису та європейського модернізму.
Олекса Грищенко не лише малював, а й досліджував мистецтво. Він написав кілька важливих праць і книг-спогадів, зокрема «Україна моїх блакитних днів», «Два роки в Константинополі» та «Мої зустрічі з французькими митцями».
Навчання
Олекса Грищенко народився у містечку Кролевці Чернігівської губернії. Навчався в Київському університеті, московській Мистецькій школі К. Юона й місцевому виші. Вивчав філологію та біологію у Києві, а згодом й Санкт-Петербурзі та Москві.
Він закінчив Академію у Петербурзі. Був учнем відомого київського пейзажиста Сергія Світославського. Два роки працював у Києві у період з 1906 по 1908-го. Згодом вирішив виїхати до Москви у пошуках справжнього «художнього життя», проте особливого результату там йому досягти не вдалося.
У період 1909—1910 роках працював у Московській школі мистецтв. У Франції перебував з 1922 року.
Життя у Франції та відомі праці
Саме у Франції художнику найбільше вдалося себе проявити. На його творчість першим звернув увагу Фернан Леже.
У Парижі він працював з 1921 року жив і працював. У французькій столиці український митець зумів змінити кубістський стиль на більш динамічний експресіонізм.
Грищенко робив виставки в Нью-Йорку, Філадельфії, Стокгольмі, Мадриді. Його улюблені темами для творів були середземноморські країни — Греція, Туреччина (Константинополь), Італія та Іспанія. Водночас митець мав певні літературні таланти й уподобання, а також публікував есе з питань історії мистецтва.
Український художник часто подорожував не тільки Францією, але й Італією, займався малярством, зокрема кубізмом.
З 1931 року він став представником Осіннього салону у Парижі. Його робот можна було побачити у Ґетеборзі, Стокгольмі, Мадриді, Страсбурзі, Москві.
Будинок Грищенка у Парижі. Фото: скрін відео У найзнаменитіших колекціях світу зберігаються мальовничі твори Грищенка. Зокрема їх можна було бачити у Паризькому Музеї національного сучасного мистецтва, Королівських музеях у Копенгагені та Брюсселі, у Фундації Бернеса у Філадельфії (США), колекції Керрігана в Нью-Йорку, Третьяковській галереї в Москві, Монреальському музеї Канади тощо.
Олекса Грищенко був автором мистецтвознавчих досліджень «Про зв’язки руського живопису з Візантією та Заходом» (1913), «Мої зустрічі з французькими митцями», книг спогадів «Україна моїх блакитних днів», «Руська ікона як мистецтво живопису» (1917), «Роки бурі і натиску», «Два роки в Константинополі».
Виставки Грищенка
Олекса Грищенко у 1919 році в розпал Громадянської війни показав на виставках свої натюрморти і пейзажі. У 1920 році організував виставку в Афінах.
Грищенко О. Гобелен Кань-сюр-Мер, 1949-й рік. Фото: скрін відео Виставки Грищенка:
Salon des Tuileries and Salon d’Automne
Musée National d’Art Moderne
The Royal Museum in Copenhagen
The Museum of Montreal
Львівському музеї українського мистецтва
Спадщина
Помер Олекса Грищенко у французькому місті Ванс (Vence) 28 січня 1977.
Після смерті Грищенка його праці зберігалися в Українському інституті Америки. Їх перевезли до Нью-Йорка.
Картини художника також розташовані у музеях і приватних колекціях Львова, Парижа, Осло, Страсбурґа, Москви, Брюсселя, Стокгольма, Мадрида, Бостона, Монреаля, Філадельфії, Балтимора тощо.
Унікальну колекцію полотен Олексія Грищенка вдалося у 2004 році повернути до України, згідно з його заповітом.
Їх було передано в Національний художній музей у Києві. Загалом 67 картин і архів художника транспортували рейсом Нью-Йорк — Київ безплатно перевезла авіакомпанія «Аеросвіт — Українські авіалінії». Щодо їхнього повернення до України робота тривала 12 років.
За експертними оцінками, вартість усіх творів Олекси Грищенка перевищує 700 тисяч доларів.
-
У київському музеї картини Марії Примаченко «оживили» під музику гурту «ДахаБраха»
Перше мультимедійне шоу «Примаченко. Рік дракона» презентували з нагоди 115 річниці від Дня народження народної художниці України Марії Примаченко. Подробиці повідомили у Facebook Національного музею декоративного мистецтва України.
Людмила Строкова, гендиректорка Національного музею декоративного мистецтва України, зазначила, що в установі зберігається найбільша колекція творів Марії Примаченко. Це 650 творів.
Фахівці завжди намагалися знайти спосіб, завдяки якому більше українців та закордонних шанувальників зможуть дізнатися більше щодо її творчості. Завдяки цифровим технологіям, вдалося реалізувати мультимедійний проєкт, який і дозволить здійснити мету.
На заході була присутня велика кількість учасників. Гості музею переглядали анімаційну виставку. Вони висловлювали організаторам своє захоплення та відзначали органічне поєднання творів Марії Примаченко та музики гурту «ДахаБраха».
Над проєктом працювала команда Дмитра Матяша, засновника ГО «ЄМУЗЕЙ». На творчий задум його надтихнули твори Марії Примаченко. Відповідна робота тривала два місяці.
Матяш наголосив на тому, що під час війни вирішив займатися оцифруванням музейних колекцій. Це перший експериментальний проєкт анімації. Виникла ідея створити новий контент, який буде ще цікавішим, сучаснішим.
За участі Фонду родини Примаченко відбувалася реалізація цього інноваційного проєкту. Анімаційна виставка, яка буде цікавою як дітям, так і дорослим, працюватиме в музеї до 11 лютого. Вартість квитка – 100 грн, для дітей – 50 грн.
Хто така Марія Примаченко
Марія Примаченко – українська народна художниця в жанрі «наївного мистецтва». Вона є авторкою понад 800 картин. Лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Заслужена діячка мистецтв УРСР, народна художниця України.
Творчість Примаченко ввібрала розмаїту школу народного мистецтва. У її роботах можна простежити багатовікову культуру українського народу: від медяників у вигляді фантастичних звірів, весільних виробів з тіста, якими славилася вона в селі, і старовинних тканин, вишиванок, килимів, вибійок. Художниця фактично синтезувала досвід поколінь.
Нагадаємо, у галереї “Н’ю Арт” навпроти Маріїнського парку пройшла виставка живопису сучасного та класичного напрямків, яку можна відвідати безкоштовно.