Київ Онлайн

Позначка: література

  • Олена Пчілка. Життя та творчість мами Лесі Українки

    Олена Пчілка. Життя та творчість мами Лесі Українки

    Олена Пчілка відома як поетка, перекладачка, фольклористка та громадська діячка. Все життя письменниця підтримувала українську мову, традиції та культуру, виступала за права жінок і рівноправну освіту.

    Біографія

    Народилася Олена Пчілка 29 червня 1849 року. Справжнє ім’я — Ольга Драгоманова-Косач. Вона є матір’ю поетеси Лесі Українки.

    Походила Олена зі славетного роду Драгоманових, який був відомий ще з часів Гетьманщини. Предки майбутньої письменниці працювали на дипломатичній службі у Богдана Хмельницького. Декабрист Яків Драгоманов, її дядько, помер на засланні у Сибіру.

    Батько Олени писав вірші, здобув юридичну освіту, захоплювався літературою, оповідання, збирав народну творчість. Сама ж письменниця з гордістю говорила про своїх батьків, оскільки в темний та жорстокий час діти виростали, не бачивши ніяких “диких сцен”.

    Олена Пчілка у 1890 роках
    Олена Пчілка у 1890 роках

    Здобула початкову домашню освіту. З 12 років Ольга Драгоманова навчалась у Київському пансіоні шляхетних дівчат.

    У 1868 році вона разом із чоловіком виїхала до Звягеля. У місті він займався етнографією, записувала пісні, народні звичаї, обряди, збирала зразки народних вишивок.

    Донька Лариса народилася 25 лютого 1871 року. Саме вона й ввійшла в українську та світову літературу як Леся Українка. Загалом Олена виростила двох синів і чотирьох доньок.

    Творчість

    У Києві в 1876 році вийшли книжки “Український народний орнамент”. У 1880 році Пчілка видала своїм коштом «Співомовки» Степана Руданського.

    Почала друкувати з 1883 року вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», першою була збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Письменниця брала діяльну участь одночасно в українському жіночому русі, та разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший вінок» (1887).

    Ольга Косач
    Ольга Косач (Олена Пчілка). Відень, 1891 рік

    Олена Косач навесні 1879 року вирішила переїхати до Луцька. Переїзд був пов’язаний з роботою чоловіка.

    У Луцьку видатна діячка вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

    Проживала й певний час у Києві на Маріїнсько-Благовіщенській вулиці у 1890-х роках. На відкритті пам’ятника Іванові Котляревському у Полтаві у 1903 році єдина з представників підросійської України виступає українською мовою, порушуючи встановлену царською владою категоричну заборону.

    У 1906—1914 роках — видавчиня журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914), «Газети Гадяцького земства» (1917—1919).

    В 1905 році Олена Пчілка — серед чотирьох делегатів української інтелігенції у Санкт-Петербурзі на перемовинах з царським прем’єром графом Сергієм Вітте безрезультатно домагалася скасування багаторічної заборони на україномовний друк і шкільництво.

    Вона гостро звинувачує царський режим в трагічній події у Великих Сорочинцях в грудні 1905 року.
    У 1906—1914 роках — видавчиня журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908—1914), «Газети Гадяцького земства» (1917—1919).

    Олена Пчілка, 1910-ті
    Олена Пчілка, 1910-ті

    В 20-х роках її заарештували у Гадячі за антибільшовицькі виступи. Після звільнення переїхала до Могилів-Подільського, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві.

    Померла 4 жовтня 1930 року. Похована 7 жовтня в Києві на Байковому цвинтарі.

  • 19 червня народилася мовознавиця та дослідниця діалектів Марія Пшеп’юрська-Овчаренко

    19 червня народилася мовознавиця та дослідниця діалектів Марія Пшеп’юрська-Овчаренко

    19 червня 1909 року народилася Марія Пшеп’юрська-Овчаренко, українська мовознавиця, дослідниця діалектів та історії мови.

    Біографія

    Марія Пшеп’юрська-Овчаренко народилася в селі Тарнавка (нині територія Польщі). Освіту здобула в Ягеллонському та Карловому університетах. Викладала у Львові, Чехословаччині, а після еміграції у 1949 році також працювала у вишах США. Зокрема, обіймала посаду професорки слов’янських мов у Східно-Іллінойському університеті.

    Авторка монографій, присвячених надсянським говіркам, а також праць з історії української мови, культури мовлення та літературознавства. Співпрацювала з Інститутом мовознавства у Львові, була однією з укладачок українсько-польського словника. Також вона була представницею Наукового товариства імені Шевченка (від 1952 року) та Української вільної академії наук.

    Працювала у Львівському відділі Інституту мовознавства  з 1940, зокрема у словниковому секторі над українсько-польським словником. Проводила також Марія Пшеп’юрська-Овчаренко польові дослідження надсянських говірок, вивчення з діалектології, історії української літературної мови, культури української мови та літературознавства.

    Праці

    Протягом багатьох десятиліть мовознавиця зуміла представити чимало робіт.

    Праці Марії Пшеп’юрської-Овчаренко:

    • «Мова українців Надсяння» (1986);
    • «На пограниччях надсянського говору» (1954);
    • «Надсянський говір» (1938);
      статті з історії української мови, культури мови, українського літературознавства:
    • «Чи новий етап русифікації?» (1980) та ін.
    • «Духовна криза Павла Тичини» (1978);
    • «Мова перекладу Нового Завіту Пилипа Морачевського» (1988);
    • «Іван Зілинський (1879—1952)» (1962).

    У творчому доробку є й праці з української діалектології (зокрема монографія «Надсянський говір»), історії української літературної мови («Наголос Франкової поезії») та літератури (про Сергія Єфремова, Тодося Осьмачку, Миколу Гоголя), шкільні підручники («Золоті ворота»).

    Нагадаємо, 18 червня народився український письменник й поет Іван Нечитайло.

  • Залишив по собі десятки книжок. Біографія поета Івана Нечитайла

    Залишив по собі десятки книжок. Біографія поета Івана Нечитайла

    Сьогодні, 18 червня, могло б виповнитися 90 років українському письменнику й поету Івану Нечитайлу. Багатьом шанувальникам української літератури запам’ятався саме книгами та поемами.

    Біографія

    Іван Нечитайло народився 18 червня 1935 року на Полтавщині. Автор, відомий у літературному світі насамперед ліричною прозою, зображував життя українського села, красу рідної землі та людську гідність.

    Нечитайло працював у літературі з 1960-х. Він був членом Національної спілки письменників України. Залишив по собі десятки книжок, які видавалися впродовж кількох десятиліть.

    Навчався у Київському університеті, закінчив 1965 року. Також навчався у Вищій партійній школі.

    Значну частину творчого життя працював у пресі, зокрема у Миргороді, Великій Багачці, Решетилівці, в Шишаках — на посаді головного редактора районної газети.

    Творчість

    Іван Нечитайло запам’ятався багатьом своїми літературними роботами. Він почав писати достатньо рано, але перша книга “Важкі борозни” вийшла друком, коли письменнику було 50 років. Автор розповідав, що у цій книзі «з моїх оповідань поробили учнівські перекази, а з повістей — невеличкі оповідання.

    Книги Івана Нечитайла:

    • “Коваль не лиш своєї долі” (2016)
    • “Мар’янська осінь Тараса” (2013)
    • “Мереживо душі” (2011),
    • “Тряснула осінь золото з дерев” (2015),
    • “Під небом древньої Диканьки” (2011),
    • “Небом осяяна : поема-легенда” (2010),
    • “Арабески – душі сплески” (2008),
    • “Свіча безсмертя” (2008),
    • “А життя дається раз…” (2007) — твори різних років,
    • “Сміх — не гріх” (2007),
    • “Михайлівське надвечір’я” (2005),
    • “Треба жити”
    • “Далекі спалахи” (2001),
      віршована повість «Вічно молода Марія» (2002), присвячена 140-річчю від дня народження художниці Марії Башкирцевої.
    • “Осінні подихи весни”,
    • “Поміж крутих берегів” (2000),
    • “Жайворонкове небо” (1996),
    • “Крутосхили” (1990),
    • “Важкі борозни” (1985).

    Поет пішов із життя 22 січня 2024 року.

    Раніше у матеріалі Київ Online було опубліковано біографію Ірен Немировськи, французької письменниці українського єврейського походження.

  • Письменниця Ірина Немировська: обірваний талант світовою трагедією

    Письменниця Ірина Немировська: обірваний талант світовою трагедією

    Ірен Немировськи (Ірина Немировська) – французька письменниця українського єврейського походження. Її життя виявилося трагічним, адже події Другої світової війни виявилися катастрофічними.

    Дитинство

    Саме у Києві народилася Ірина 24 лютого 1903 року. Її сім’я була доволі заможня. Лев (Арьє) Борисович Немировський, батько письменниці, був одним із найвідоміших банкірів тодішньої Російської імперії, пов’язаної з оточенням імператора.

    Анна Маргуліс, її мати, була домогосподаркою. Жінку називали на французький манір Фанні. Відносини з донькою у жінки не складалися. Ірен взаємини з матір’ю згодом зобразила у сюжетах деяких своїх творів. Фанні була вимогливою до Ірен, оскільки вимагала, щоб та розмовляла з нею французькою мовою.

    Освіта

    Ірен навчалася добре, але здобула домашню освіту. Вона знала кілька іноземних мов. Дівчина багато читала, що давало їй змогу отримувати різні знання.

    Влітку майбутня письменниця відпочивала разом зі своєю матір’ю на курортах Лазурового узбережжя Франції.

    У 1914 році родина Немировських переїхала до Петербурга, а через три роки – до Москви. Батько Ірини залишився без банку після Жовтневого перевороту. У грудні 1918 року через терор більшовиків родині довелося тікати на територію Фінляндії. Вони, щоб не бути спійманими переодягнулися у селянський одяг.

    У цей період Ірен все ж намагалася й надалі не залишати творчість Вона написала свої перші поеми в прозі, наслідуючи Оскара Уайльда. Згодом родина опинилася у Швеції.

    Творчість

    У липні 1919 року Немировська Ірина разом із рідними дісталася Франції. На початку 1920–х років дівчина навчалася у паризькій Сорбонні. Перші «Кумедні казочки» письменниця опублікувала в ілюстрованому двотижневику «Фантазіо».

    Популярність їй приніс роман «Давид Гольдер». Він з’явився у 1929 році. Майбутній класик французького кіно Жульєн Дювів’є у 1931 році його екранізував.

    У 1935 році вийшов роман «Вино самотності». Події цієї книги відбуваються у Києві.

     

    Переглянути цей допис в Instagram

     

    Допис, поширений José-Miguel Santana-Gil (@jose.miguel.syg)

    У 1940 Ірен Немировська написала роман «Собаки й вовки». Тиражі її творів значно перевищили тиражі Колетт та Наталі Саррот. Декларація про податки свідчить, що Ірен завдяки літературі заробляла в чотири рази більше за чоловіка, який керував відділом міжнародних відносин та перекладача в паризькому Північному банку.

    Друга світова війна

    Напередодні великої війни у зв’язку з поширенням фашизму Ірен Немировській довелося прийняти католицизм. Все ж через її єврейське походження твори перестали друкувати.

    Уряд Віші у Франції ухвалив закон, у якому усі євреї оголошувались ворогами та відповідно й позбавлялися прав. Немировські поїхали з французької столиці та вирішили оселитися в маленькому селі Іссі-л’Евек, яке розташоване в Бургундії.

    У липні 1942 року у долі Немировських розпочалися трагічні події. До них прийшла поліція, а згодом Ірен опинилася у транзитному фільтраційному табору у Пітів’є, а через шість днів — вивезли ешелоном в Освенцим. Вона у концтаборі захворіла на тиф, також отримала направлення до Біркенау — спільний з Аушвіцем табір смерті, де функціонувала газова установка, яку встановили фашисти. 17 серпня 1942 року Ірен Немировськи занесли у список померлих концтабору Аушвіц-Біркенау.

    Посмертні видання

    Після смерті Ірен Нимировські опублікували її певні видання.

    У 1946 році вийшла біографія «Життя Чехова» (видавництво Альбен Мішель) а у 1947 році — «Багатства цього світу» і «Осінні вогні» (обидві — у Альбен Мішель).

    У 2004 році, через 62 роки після смерті Ірен — вийшов її останній, недописаний, роман «Французька сюїта» — розповідь про трагедію нацистської окупації Франції.

  • Тарас Шевченко в Києві: де жив та працював український поет

    Тарас Шевченко в Києві: де жив та працював український поет

    Тарас Шевченко в Києві жив певний час. Певною мірою ритм великого міста міг позначитися на його творчості.

    Молодий поет приїхав до Києва у 1843 році. Саме тут у нього з’явилися ідеї, які фактично були початками для створення Кирило-Мефодіївського товариства.

    Т.Г. Шевченко в Києві бачив чимало нового для себе. Краса та велич давніх церков, храмів, а також скарби великої кількості бібліотек вплинули на митця. Не менше важливими були й активність політичного та суспільного життя, що мали значний вплив на нього, на його поетичні твори та ранні вірші.

    Вперше його творча відпустка відбулася на початку століття. Шевченко в Києві побував у 20-х роках ХІХ століття. Згадки про це можна зустріти у ранніх творах, як “Катерина” та “Гайдамаки”.

    У Києві поет жив не постійно, а перервами у період з 1843 року до весни 1847 року. Він багато малював, оскільки його метою було створення альбому “Мальовнича Україна”.

    Тарас Шевченко в Києві брав участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства. Після розгрому структури українського поета заарештували. У нього були знайдені революційні твори, тому й відправили на заслання.

    Будинок на Козиних болотах

    Недалеко від Майдану Незалежності розташований літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка. Місцевість у часи поета була фактично непрохідною, тому отримала назву Козине болото.

    З весни 1846 до 5 квітня 1847 року Шевченко проживав у хаті на Козиних болотах. Він орендував кімнату і майстерню у тодішніх власників Івана та Ольги Житницьких.

    Хата на Козиних болотах/Музейний портал
    Хата на Козиних болотах і Шевченко
    Хата на Козиних болотах/Музейний портал
    Хата на Козиних болотах, де жив Шевченко
    Хата на Козиних болотах/Музейний портал
    У Києві Тарас Шевченко і хата на Козиних болотах
    Хата на Козиних болотах/Музейний портал

    Саму у цьому будинку йому вдалося написати балади “Лілея” та “Русалка”.

    Нині у музеї іноді проводять майстер-класи із виготовлення офортів. Звання академіка Шевченко отримав саме за створення офортів.

    Шевченко у Лаврі

    Тарас Григорович бував й на території Києво-Печерської лаври. Релігійна місцевість надихнула його на створення етюду “Церква всіх святих” у 1846 році. На місці, де працював Шевченко, встановлені стілець і стіл із художнім приладдям.

    Збереглися й знамениті роботи художника, які були створені у Лаврі. Роботи написані олівцем – “Дальні печери Києво-Печерської лаври”, “Київ з-за Дніпра”, сепія “Церква Всіх святих у Києво-Печерській лаврі” та незавершений малюнок “Київ з боку Дніпра”.

    Kyiv Pechersk Lavra
    Києва Печерська Лавра/скрін відео

    Вважається, що були створені й художні твори. Йдеться про такі роботи як “Лаврська церква з дзвіницею”, “Старці”, “Портрет отамана старців”, “Печери Київської лаври”.

    Шевченко та будинок на Пріорці

    Повернення Шевченка до Києва відбулося у 1859 році. Він оселився далеко від центру – на Пріорці (в народі – Приварок). Роботі і дружбі він приділяв немало уваги.  Його часто можна було зустріти у компанії давнього друга Івана Сошенка. Разом вони ходили гуляти на схили Дніпра, Володимирську гірку.

    Автентична хатина, де гостював Шевченко, до наших часів не збереглася. Хатину-музей, яка відтворює тодішній побут київської околиці другої половини ХІХ століття, створили у 1989 році. У приміщенні є експонати культурної спадщини, які передали нащадки мешканців Пріорки, що особисто бачили поета.

    Росте й біля хати на Пріорці дуб, якому понад 400 років. Поет, як згадували його сучасники, любив сидіти під цим деревом. Серед нездійснених мрій Шевченка, як розповідали його сучасники, це бажання придбати хату у Києві.

    Пам’ять про поета

    Київ прощався з поетом 6-7 травня 1861 у церкві Різдва на Подолі. Після цього кияни й почали часто називати церкву “Шевченковою”.

    Церква Різдва Христового на Поштовій площі та пам'ятна дошка Шевченку
    Церква Різдва Христового на Поштовій площі та пам’ятна дошка Шевченку/Andrew Butko/Вікіпедія

    Збереглися й пам’ятні місця Т.Г.Шевченка у Києві. Зокрема це будинок на вул. Вишгородській № 5 (жив тут у серпні 1859 в родині С.М.Лободи), будинок у провулку Т.Шевченка № 8-а (колишня вулиця Козиноболотська), головний корпус Київського університету, де Т.Г.Шевченко 1845-1847 працював у Археографічній комісії (вул. Володимирська № 60). На усіх спорудах встановлено меморіальні дошки поету.

     

  • У Києві попрощались з майстром історичної прози Юрієм Мушкетиком

    У Києві попрощались з майстром історичної прози Юрієм Мушкетиком

    В столиці України попрощалися з українським письменником Юрієм Мушкетиком. Згадати діяча прийшли прихильники його творчості, колеги і близькі.

    Про письменника говорять як про скромну людину. Голова спілки письменників Михайло Сидоржевський назвав автора талановитим професіоналом, тим, хто писав про проблеми, котрі співзвучні з сьогоденням.

    Письменник Павло Мовчан нагадав, що Мушкетик був найактивнішим учасником не дисидентського руху, а іншних напрямків. На його думку він причетний до формування нової української державотворчої ідеології.

    Юрія Мушкетика експерти вважають майстром історичної прози. Романи «Гетьманський скарб», «Крапля крові», «Брат на брата» і «Останній гетьман» принесли найбільшу славу. У творі «Гетьманський скарб» письменник показав особливу історичну дійсність. В своїй роботі він досліджує проблему пошуку легендарного скарбу наказного гетьмана Павла Полуботка. В творах він часто згадував період жорстокої цензури за радянських часів. Автор не раз зізнавався, що боявся публікувати свою прозу, на відміну від шістдесятників, дивом уникнув тюрми.

    Юрій Мушкетик мав відношення до Національної спілки письменників України. Звання Героя України йому було надано в 2009 році.

    Юрій Мушкетик пішов з життя 6 червня. Йому було 90 років. Похорони відбулись на Байковому кладовищі.

    Раніше повідомлялось про смерть ректора відомого київського університету.