Київ Онлайн новини Києва, події у Києві
Почесний патріарх Православної церкви України Філарет (Михайло Антонович Денисенко) доклав значних зусиль до створення незалежної Української православної церкви. Він вів тривалу боротьбу за права українських вірян.
Початок
Народився Михайло Антонович Денисенко у 1929 році в селі Благодатне, Амвросіївського району Сталінської округи (нині — Донецька область), у родині шахтаря. Світське ім’я — Михайло Антонович Денисенко.
Він у 1946 році, завершивши середню школу, вступив одразу до третього класу Одеської духовної семінарії, яку закінчив з відзнакою. У 1952 році отримав ступінь кандидата богослов’я, успішно завершивши навчання в Московській духовній академії.
Священнослужительська діяльність
Першого січня 1950 року прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет. Вже 15 січня 1950 року був висвячений Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм на сан ієродиякона, а 18 червня 1951-го — на сан ієромонаха.
У 1953 році розпочав викладацьку діяльність у Московській духовній академії. Через три роки став інспектором Саратовської духовної семінарії зі зведенням у сан ігумена.
У 1957 році переведений на посаду інспектора Київської духовної семінарії. У 1958 році отримав сан архімандрита та очолив Київську духовну семінарію як ректор.
У 1960 році призначений керуючим справами Українського Екзархату та настоятелем Свято-Володимирського кафедрального собору в Києві.
У 1961–1962 роках виконував обов’язки настоятеля подвір’я Російської Православної Церкви при Олександрійському патріархаті в місті Олександрія (нинішній Єгипет).
У лютому 1962 року рішенням Святішого Патріарха Алексія та Священного Синоду висвячений на єпископа Лузького, вікарія Ленінградської єпархії, з додатковим обов’язком керувати Ризькою єпархією. Згодом перейшов на службу Екзархом Середньої Європи.
У жовтні 1962 року став єпископом Віденським і Австрійським. У грудні 1964-го був призначений єпископом Дмитровським, вікарієм Московської єпархії, а також ректором Московської духовної академії та семінарії.
14 травня 1966 року отримав сан архієпископа та посаду Екзарха України, став архієпископом Київським і Галицьким та постійним членом Священного Синоду.
25 лютого 1968 року Патріарх Алексій зводить його у сан митрополита. А в 1971 році Патріарх Пімен удостоює його права носіння двох панагій.
Після смерті Патріарха Пімена у травні 1990 року Філарет був тимчасово покликаний очолити Московський Патріарший престол та став головою Помісного Собору РПЦ у червні того ж року.
Боротьба за автокефалію
Після ухвалення Верховною Радою 24 серпня 1991 року рішення про незалежність України, на ініціативу митрополита Філарета, 1–3 листопада того ж року відбувся Всеукраїнський Помісний Собор Української Православної Церкви (УПЦ). Учасники одностайно проголосували за повну канонічну незалежність, тобто автокефалію УПЦ. Проте Російська Православна Церква (РПЦ) відмовила у її наданні.
За рішенням Патріарха РПЦ Олексія ІІ у Харкові було скликано Собор, який обрав іншого митрополита Київського. Ним став Володимир (Сабодан), котрий раніше займав посаду Керуючого справами Московської Патріархії РПЦ. Митрополит Філарет назвав ці дії РПЦ незаконними і неканонічними та не визнав обрання Володимира.
25 червня 1992 року було проведено ще один Всеукраїнський Помісний Собор, на якому проголосили об’єднання частини УПЦ і Української Автокефальної Православної Церкви в єдину Українську Православну Церкву Київського патріархату. Собор визнав рішення Архієрейського Собору РПЦ незаконним і призначив Патріархом Київським та всієї Русі-України митрополита Мстислава (Скрипника). Митрополита Філарета обрали заступником Патріарха.
У жовтні 1995 року на Всеукраїнському Помісному Соборі Філарета було обрано Патріархом Київським і всієї Русі-України.
Протягом багатьох років Філарет активно працював над створенням єдиної Помісної Православної Церкви Київського патріархату. Завдяки його ініціативам усі богослужбові книги були перекладені українською мовою.
15 грудня 2018 року на Об’єднавчому соборі православних церков у Києві Філарет не висував свою кандидатуру на посаду предстоятеля новостворюваної Православної церкви України, якій Вселенський патріархат планував вручити Томос про автокефалію. Після обрання митрополита Єпіфанія главою Православної церкви України він звернувся до вірян, зібраних на Софійській площі, і назвав Філарета духовним наставником новоствореної церкви. Єпіфаній урочисто заявив, що Філарет залишиться почесним пожиттєвим наставником, який сприятиме зміцненню автокефальної української церкви.
Регалії
Філарет був почесним членом Московської духовної академії та Ленінградської духовної академії, а також отримав ступінь доктора Honoris Causa від Будапештської реформаторської духовної академії й Пряшівського богословського факультету. Його нагороджено найвищими відзнаками Російської Православної Церкви та низки інших Помісних Православних Церков. Серед державних нагород були Орден “Дружби народів”, Орден Трудового Червоного Прапора, Орден Свободи, Хрест Івана Мазепи та звання повного кавалера Ордена Ярослава Мудрого.
Смерть
20 березня 2026 року на 98-му році життя Патріарх УПЦ КП Філарет відійшов у вічність.
